Вихователь:

Гламазденко Тетяна  Миколаївна

Освіта:

Дніпропетровський педагогічний училище Дніпропетровського  національного університету. 2007р,                                                                                                                  за спеціальністю «Дошкільне виховання»  

Життєве кредо:

"Розвивати навички, які розширять можливості"

Педагогічне кредо: "Щоб бути гарним вихователем, потрібно любити те, що викладаєш, і любити те, кого виховуєш". В.Ключевський.

Вихователь:

Коновалова  Анастосія  Костянтинівна

Освіта:

Середня спеціальна.

Життєве кредо:

"Щоб уникнути помилок, треба набратися досвіду, щоб набратися досвіду, треба робити помилки"

Педагогічне кредо:

"Кожна дитина індивідуальність її треба любити, поважати і приймати такою як вона є"  

Помічник вихователя:

Шамрай Наталія Микитівна

Життєве кредо:

«Любити життя,  цінувати кожну його хвилину, нести радість людям»

У два роки дитина

Гра:  

• з елементами сюжету: катати машинки по доріжкам, саджати до них пасажирів, ставити у гараж тощо;

• годувати ляльку, розчісувати, класти спати;

• запрошувати дорослого у свою гру;

• грати з піском: наповнювати форми, ліпити паски;

• дотримуватись черги у грі з дорослим (наприклад, будувати вежу з кубиків);

• може розкласти предмети двох кольорів у ємності , відповідні за кольором;

• котить машинку, м’ячик дорослому, чекає його назад;

• малює, може повторити за дорослим прості рухи (поставити крапку, провести лінію);

• наслідує за дорослим дії у грі;

• спостерігає, як дорослий грає з новою іграшкою, може повторити дії за дорослим.

Соціально-емоційна сфера:

• радіє, коли мама/тато повертаються додому;

• запрошує дорослого приєднатись до своєї гри (котити один одному м'ячик, машинки, грати з піском, малювати тощо);

• розділяє власний успіх з дорослим;

• посміхається, переводить погляд на дорослого, очікуючи заохочення;

• просить допомоги, приносячи предмет дорослому;

• може слухати розповідь з простим сюжетом, розглядаючи картинки у книзі;

• на прохання дорослого може показати частини тіла та знайомі картинки у книжці;

• повторює прості рухи за дорослим у віршиках, танцях;

• спостерігаючи за грою інших дітей, підключається у паралельну гру;

• у спілкуванні з дітьми застосовує жести та прості слова.

Мовлення:

• користується словами, може поєднати їх у словосполучення («Мама дай», «Тато відкрий»);

• може імітувати звуки тварин;

• може покликати маму;

• коли запитують «Де» і називають ім’я малюка – показує на себе;

• може виконати складне прохання дорослого («Принеси червоне відерце», «Дай синій м'ячик»);

• користується жестами та промовляє слова вітання/прощання;

• намагається повторювати за дорослим нові слова.

Самообслуговування:

• самостійно їсть ложкою, може пити з чашки;

• може показати дорослому, що хоче скористатись горщиком;

• може зняти розстебнуту куртку, може одягти шапочку.

   У ТРИ РОКИ ДИТИНА

Гра:

• намагається проявляти ініціативу у грі;

• виконує певну роль (під час гри вона може бути «мама», «лікар»);

• розуміє, яка її роль у грі;

• фантазує у грі (введення казкового персонажа);

• наслідує інших дітей чи дорослих (в будь-яких іграх);

• дотримується правил у активних іграх;

• складає з кубиків будинок, паркан, машину, місток (дивлячись на еталон, зображення в книжці, за мовною інструкцією, за задумом).

Соціально-емоційна сфера:

• дитина радіє схваленню;

• проявляє ініціативу, самостійність в діях;

• відчуває радість, коли вдалось щось здійснити, чогось досягти;

• виявляє почуття гордості за себе («краще за всіх бігаю»), за батьків («тато найсильніший», «мама найкрасивіша»);

• допитлива;

• володіє невербальними засобами емоційного контакту: власні почуття виявляє поглядом, мімікою, жестами, виразними рухами;

• описує словами власні емоційні стани: «сміюся», «боюся», «замерз».

Мовлення:

• використовує складні речення для спілкування;

• застосовує різні слова, щоб описати власні бажання, почуття, враження;

• висловлюється простими, граматично оформленими фразами;

• коментує власні дії;

• ставить питання пізнавального характеру: «Де?», «Куди?», «Чому?», «Коли?» та інші;

• правильно відтворює почуті від дорослих незнайомі слова, фрази;

• легко розучує вірші, пісеньки, може переказати казку або її частину;

• значну кількість звуків вимовляє вірно (голосні і прості приголосні);

• може казати «дякую», а також слова привітання, прощання.

Самообслуговування:

• одягається та роздягається самостійно, з певною допомогою батьків;

• знає, для чого потрібні певні предмети, де вони знаходяться;

• виконує доручення з декількох дій (віднеси, постав, принеси);

• може самостійно вимити руки з милом, вмитися, скористатися рушником;

• користується носовою хусткою;

• контролює власні фізіологічні потреби;

• їсть акуратно.

                                                      «Роль родини та дошкільного закладу у вихованні дитини»

З перших днів свого життя дитина починає поступово всотувати в себе навички вживання у світ і виживання у ньому, опановувати соціальний досвід (соціалізується). Макрокосм цього світу на перших порах зведений до середовища сім'ї, яка передусім несе відповідальність за виховання дитини. Глибинний зміст, масштаб і сила цієї відповідальності обумовлені соціальним статусом сім'ї.

З часом дитина розширює сферу своєї взаємодії зі світом, на неї спрямовують свої впливи різноманітні соціальні інститути, які доповнюють, урізноманітнюють виховні зусилля сім'ї. На етапі дошкільного дитинства провідним соціальним інститутом, покликаним забезпечити різнобічний розвиток дитини, є система дошкільних закладів. Гармонійна взаємодія їх із сім'єю є запорукою повноцінності буття дитини, розкриття і реалізації її потенціалу, виходу на нові орбіти соціальної реальності. І все-таки найвища відповідальність за виховання дітей у цій взаємодії належить сім'ї.

Виховна функція сім'ї:

В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об'єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ін.

Сім'я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю.

Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається.

Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на особливості соціального буття сім'ї, виокремлюють такі провідні її функції:

— виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно суспільства виховна функція сім'ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління;

— господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення матеріальних потреб членів сім'ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров'я, організацію відпочинку;

— емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті;

— функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне збагачення особистості;

— функція формування досвіду соціального життя. У сім'ї особистість здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил;

— сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє потреби індивіда у сексуальному житті.

Порушення функцій сім'ї може бути пов'язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім'ї породжує проблеми у розвитку дітей.

У сучасній сім'ї особлива роль належить функціям духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство, навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім'я. Саме завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.

Особливості виховної функції сім'ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах:

1. Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім'я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права.

2. Здійснення виховного впливу сім'ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім'я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім'ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім'ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.

3. Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. Ледь з'явившись на світ, вона значно розширює його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред'являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім'я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

Форми роботи дошкільного закладу із сім'єю

Сучасні дитячі дошкільні заклади стають відкритими для батьків, дітей і громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного розвитку і виховання дітей. Вплив дошкільних закладів на розвиток педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким критеріям:

1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з конкретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний зв'язок. Робота педагога з батьками має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності відповідні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками, вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та індивідуального розвитку.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними. До колективних форм роботи належать батьківські збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми життєдіяльності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання «круглого столу» з дискусійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і вихователями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів тощо).

Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, в системі Інтернет з проблем сімейного виховання.

Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм роботи. Як свідчить досвід, у роботі з батьками слід уникати готових оцінних суджень про виховання, допомагати їм у виробленні вміння особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості й риси.

Часто педагоги свої міркування ілюструють магнітофонними записами розмов з дошкільниками, видеофрагментами про різні види діяльності (дидактична, театралізована гра, праця, зображувальна), фотографіями дітей, виставками їхніх робіт.

Актуалізації уваги батьків до проблем виховання дошкільників сприяють доручення їм виступити з конкретного питання на батьківських зборах; «домашні завдання» на спостережливість; участь батьків у роботі гуртків, проведенні ігор, занять, екскурсій з дітьми; допомога у проведенні рольових і ділових ігор.

Значного поширення набувають творчі форми роботи з батьками, в яких беруть участь діти, інші педагоги і співробітники дошкільного закладу. Часто батькам цікаво не тільки спостерігати за дитиною під час її взаємодії з дорослими не в домашніх умовах, а й самим виступити в новій ролі (театралізованій виставі, спортивному змаганні, конкурсі, засіданні дискусійного клубу).

Доцільно залучати до роботи не окремих, а всіх представників сім'ї, інших родичів, які мають стосунок до виховання дитини, а також налагодити дружні стосунки з іншими сім'ями, які небайдуже ставляться до розвитку і виховання своїх дітей.

У роботі дошкільного закладу з батьками істотне значення має спрямування педагогічної самоосвіти батьків, стимулювання прагнення і вміння поповнювати свої педагогічні знання і після вступу дитини до школи.

ПРОТИМІННА ДІЯЛЬНІСТЬ

Шановні батьки!

Кожна людина народжується зі здатністю протистояти стресу. Але в наш час цей запас стійкості швидко виснажується через війну та невизначеність. А нам усе ще треба дбати про близьких та працювати на перемогу.

Хотілося б, щоб українці звернули увагу на свій емоційний стан і взяли відповідальність за нього. "Аптечка психологічної самодопомоги" допоможе вам знаходити в собі сили щодня, навчитися піклуватися про себе, опановувати стрес, тривогу, гнів тощо.

Піклуйтесь про себе та своїх близьких. 

https://drive.google.com/file/d/1_FFfl3-Jnd-vO06KCwhW9f0j0DuWd5Zt/view

ЕФЕКТИВНІ ПОРАДИ ВІД ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Раніше ми розповідали про подолання страху, контроль емоційного стану під час війни, віднаходження сил і надали рекомендації щодо прийняття горя та втрати. Сьогодні психологи Telegram-каналу «Подбай про себе» діляться ефективними порадами, що допоможуть врятуватися від емоційного вигорання. 

Емоційне вигорання – синдром постійної втоми та емоційного виснаження. Синдром притаманний людям, робота яких пов’язана зі спілкуванням. Наразі ситуація ніби інша, проте спілкування стало в рази більше. В умовах сьогодення зросла необхідність бути на зв’язку, вислуховувати інших, говорити, стежити за актуальними новинами та перевіряти їх.

Наразі значна частка українців працює без вихідних, шукає роботу чи можливості для допомоги іншим. Втома, роздратування та збудження може погіршити стосунки в колективі, родині та навіть призвести до хвороб.

ВООЗ описує 3 головних симптоми емоційного вигорання:

1. Відчуття виснаження, що призводить до порушення сну, зниження імунітету та проблем із концентрацією уваги.
2. Інтелектуальна й емоційна дистанція з роботою, що супроводжується почуттям негативу та цинізму відносно робочих ситуацій, відірваністю від колективу, відсутністю мотивації та негативним сприйняттям реальності.
3. Зниження професійної ефективності, що проявляється в неспроможності впоратися з робочими обов’язками, внаслідок чого з’являються сумніви у власних здібностях і компетентності. 

Як зробити так, щоб ваше життя було приємним, а ваші ресурси не випаровувалися?

1. Візьміть перерву. Навіть якщо ви обожнюєте роботу та щоранку прокидаєтеся з думками про неї, пауза потрібна всім. Повноцінна активна відпустка може врятувати від вигорання та надати сил.
2. Піклуйтеся про себе. Приділіть 5 хвилин чашці улюбленого чаю чи кави, телефонній розмові чи улюбленій музиці, якщо відчуваєте прилив тривоги чи роздратування. 
3. Плануйте день. Почніть день із приємної справи, а потім переходьте до поставлених задач.
4. Хваліть себе. Нагадуйте собі про власні досягнення. Виписуйте найзначніші досягнення дня, якщо вам заважає внутрішній перфекціонізм.
5. Чергуйте складні завдання з приємними. Перенапруження під час роботи не сприяє утриманню ресурсу, тож згодом ви починаєте вигоряти. Плануйте свій день так, щоб він був збалансованим, приємним і продуктивним.
6. Говоріть про себе лише позитивне. Не допускайте руйнівних оцінних суджень себе та оточуючих.
7. Частіше займайтеся улюбленою справою. Хобі допомагають уникнути вигорання, головне в цьому процесі – навчитися відновлювати сили та заряджатися енергією.
8. Будьте фізично активними. Фізична активність – ефективний спосіб позбутися вигорання. Після декількох простих вправ тіло почне підганяти вас швидше закінчити роботу та займатися спортом.
9. Будьте уважні. Якщо людина перебуває у стресовому стані, головною проблемою є нестача усвідомлення причини. З уважними та виваженими кроками у вас з'явиться більше часу для роздумів і розв'язання проблем.
10. Зверніться до фахівця. Причини, що лежать в основі емоційного вигорання, іноді важко зрозуміти без професійної допомоги. Терапія – це спосіб підтримки здорового духу. Емоційне вигорання не лише є ознакою стресу на робочому місці, а й може стати причиною нових проблем. Пам'ятайте, що психолог – не лікар, звернувшись до нього ми не стаємо «психами». 

Інформаційний простір дозволяє бути на зв’язку з рідними, дізнаватись останні новини з фронту, хоч якось контролювати те, що відбувається навколо. Для дітей та підлітків інтернет залишається світом розваг та спілкування з друзями. Але важливо пам’ятати, що за позначкою геолокації на пості чи фотографії, веселим відео в соціальній мережі чи одним повідомленням може ховатися справжня небезпека.

Діти потребують зараз особливої турботи та уваги. Через невеликий життєвий досвід і особливості дитячої психіки їм загрожує більше небезпек — фізичних та психоемоційних — ніж дорослим. Водночас існують інструменти, які дозволяють мінімізувати ризики та вберегти фізичне та психічне здоров’я дитини. Дізнайтеся важливі правила безпеки дітей під час війни.

ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДИТИНИ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ

1. Заспокойтеся самі. Чим молодші діти, тим сильніше їхній психоемоційний стан залежить від стану батьків. Тому спочатку знайдіть точку рівноваги для себе. Доступний практично всім спосіб – дихальні вправи. Психологиня Світлана Ройз радить зробити дихальні вправи, обійняти самого себе, легенько простукати все тіло долонями, обов’язково потягнутися. У конспекті онлайн-лекції фахівчині ви знайдете 46 робочих інструментів подолання стресу для дорослих та дітей. Лише після того, як стабілізуєтеся самі, починайте говорити з дитиною: спокійно та не надто голосно.

2. Скажіть слова підтримки. «Ми в порядку. Ми будемо робити все, що в наших силах», «Я доросла, я знаю, що робити»,      «Я з тобою». За необхідності повторюйте.

3. Домовтеся про правила поведінки. У небезпечній ситуації дитина повинна виконувати ваші розпорядження миттєво і без сперечань.

• Ваші прохання повинні бути лаконічними та зрозумілими.
• Якщо є можливість, завчасно порепетируйте в ігровій формі головні команди: «Стій», «Не торкайся цього», «Викинь це», «Іди до мене».
• Потренуйтеся разом із дитиною виконувати ці команди на швидкість.

4. Іграшку-супергероя — з собою! Попросіть дитину вибрати маленьку іграшку або талісман, який вона зможе покласти в кишеню. Це може бути навіть мушля з відпустки на морі або камінчик з рідного двора. Скажіть, що у хвилини, коли буде страшно чи самотньо, дитина може брати цю іграшку в руки, розмовляти з нею, розповідати їй про свої почуття.

5. Прикріпіть до верхнього одягу дитини бейдж з повною інформацією про неї. Ім‘я, прізвище, вік, контактні дані батьків, особливі медичні потреби дитини (якщо такі є), вкажіть групу крові. Окрім бейджа на одязі, покладіть дитині у кишеню записку та/або напишіть цю інформацію на її руці стійким маркером або ж наклейте цупкий скотч на одяг. Це варто зробити навіть з дітьми 7-10 років, які у звичайному житті пам’ятають персональні дані. У стані стресу забувати прості речі можуть навіть дорослі, а діти й поготів.

6. Сфотографуйте дитину перед тим, як вийти з дому. Якщо дитина загубиться, у вас буде найбільш точна фотографія, за якою люди зможуть швидше впізнати вашу дитину. Окрім цього, добре запам’ятайте (краще – запишіть), як саме одягнена дитина під час евакуації.

7. Перебувайте у фізичному контакті з дитиною. Тримайте її за руку або на руках, везіть у візку. Підтримуйте безпосередній контакт весь час, аж допоки поруч не з’явиться інший дорослий, якому ви можете довіряти. Передавайте дитину сторонній людині тільки у крайньому випадку, або якщо це військові або представники рятувальних служб – пам’ятайте, що існує небезпека викрадення дитини під час евакуації.

8. Домовтеся про місце, де ви зустрінетеся, якщо загубитесь (якщо дозволяє вік дитини).

9. Якщо дитина загубилася. У Міністерстві закордонних справ розробилипам’ятку з порадами, як діяти батькам.

• Не панікуйте. Зберіться з думками, щоб діяти чітко.
• Згадайте, де востаннє бачили дитину. Якщо в дитини є телефон – зателефонуйте.
• Попросіть когось зі знайомих чи родичів залишатися на місці на випадок, якщо дитина повернеться.
• Попитайте людей навколо, чи бачили вони дитину, назвіть основні прикмети, за наявності – покажіть фото дитини, опишіть, у чому вона одягнена.
• За можливості, дайте оголошення через гучномовець.
• Повідомте найближче відділення поліції чи зателефонуйте 102. Якщо дитина загубилась за кордоном, гаряча лінія:       116 000.

10.Важливий чат-бот: Дитина не сама. У меню чат-боту можна обрати одну з шести ситуацій, у якій вам потрібна допомога, та отримати детальні інструкції. Зокрема, чат-бот містить покроковий план дій у разі, якщо ваша дитина загубилася або ви знайшли чужу самотню дитину. Чат-бот було створено Офісом Президента України спільно з ЮНІСЕФ та Міністерством соціальної політики.

11. Остерігайтесь зловмисників: будьте пильними. Зараз українським біженцям допомагає вся Європа. Щодня пересічні громадяни з різних країн від щирого серця діляться їжею, одягом, житлом. Та не слід забувати, що ворог може використовувати цю ситуацію, аби вдарити по найціннішому: по дітях.Поясніть це дитині й пильнуйте за тим, щоб вона брала іграшки та інші речі лише з вашої згоди та у вашій присутності. Ніякі «забуті» або «покинуті» іграшки, смартфони тощо з землі підбирати не можна! Детальніше про це дивіться нижче у розділі «Як уберегти дитину від мін та вибухівки».

Поради про те, як підтримати та заспокоїти дитину під час війни, читайте у окремому матеріалі.

ЯК УБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД МІН ТА ВИБУХІВКИ

Ще у перші дні війни Національна поліція України попередила про виявлення на території нашої країни протипіхотних мін, так званих метеликів. Вони невеликі, пластмасові, бувають яскравого кольору — через це діти можуть сприймати їх за іграшку. Також ворог розкидає реальні дитячі іграшки, смартфони та інші цінні речі, начинені смертельно небезпечною вибухівкою. Крім того, існує ризик замінувань. Причому не лише у зонах бойових дій чи на окупованих територіях, але й вздовж евакуаційних шляхів. Дізнайтеся, як вберегти дитину від мін та вибухівки.

1. Покажіть дитині фото мін-метеликів та упевніться в тому, що вона запам’ятала, як вони виглядають.

2. Введіть правило: не чіпати сторонні предмети (особливо якщо вони лежать без нагляду і виглядають покинутими). Поясніть дітям, як важливо бути пильними і не торкатися підозрілих предметів або покинутих іграшок, телефонів, побутових речей тощо. Домовтеся з дитиною: у разі, якщо вона помітить щось підозріле, вона має негайно повідомити про це вам або комусь з інших дорослих. Поясніть їй, що ні в якому разі не можна не тільки чіпати ці предмети, а й наближатися до них чи кидати в них чимось. Вибухівкою може бути начинена навіть «звичайнісінька» на вигляд кулькова ручка. Ви можете сказати дитині так: «Зараз усі допомагають Збройним Силам України, тож всі мають бути пильними. Якщо побачиш якісь покинуті речі або щось дивне—скажи мені, я дуже сподіваюся на твою уважність».

3. Оминайте зелені насадження, пустирі, розвалини, покинуті домівки тощо. Якщо рухаючись по евакуаційному шляху, ви робите зупинку, не заходьте на узбіччя (навіть у туалет) і не дозволяйте забігати на узбіччя дітям.

4. Розкажіть дітям про ознаки замінованих територій і попросіть її повідомляти вам, якщо таке побачить. Це можуть бути сигнальні стрічки, дротяні розтяжки (зазвичай на рівні колін), знаки з черепом та кістками, а також з написом: “УВАГА, МІНИ!”, “DANGER MINES!”, “ВНИМАНИЕ, МИНЫ!”. Водночас заміновані ділянки можуть не мати ніяких позначок. Тому поясніть дітям, що необхідно уникати й ділянок, які перелічені у попередньому пункті.

Що робити, якщо дитина опинилася на замінованій ділянці?

• Не намагайтеся самостійно дістатися до дитини, аби звільнити її. Є великий ризик того, що ви можете підірватися самі на очах у дитини або погубити і себе, і її. Негайно зателефонуйте 101. До прибуття рятувальників заспокоюйте дитину голосом з того місця, де ви стоїте.
• Якщо ваше місто/село знаходиться під окупацією або в ньому відбувалися бойові дії, не дозволяйте дитині пересуватися вулицями самостійно. Навіть якщо це знайомі шляхи, якими дитина у мирний час ходила сама.
• Поясніть дитині, як діяти, якщо вона раптом опинилася на замінованій ділянці, а вас поряд нема. Не можна намагатися вийти самостійно, потрібно залишатися на місці нерухомо і голосно кликати по допомогу. У крайньому разі, якщо поряд нікого немає, потрібно йти назад повільно і обережно, максимально точно наступаючи на власні сліди.

5. Про виявлення будь-яких підозрілих знахідокЦентр громадського здоровʼярекомендує негайно сповіщати органи влади. Це може бути поліція (тел. 102), пожежна служба (тел. 101), ДСНС або ТрО. Надайте фахівцям максимально вичерпну інформацію про підозрілий предмет: його опис, місце розташування, дату й час виявлення. Якщо є можливість, дочекайтеся прибуття рятувальників, спостерігаючи за підозрілим предметом з безпечної відстані та попереджаючи про небезпеку оточуючих.