1. Письменника назвали Тарасом через близькість до іменин, адже 25 лютого , коли він народився, за юліанським календарем було свято Святого Тарасія (9 березня - за новим стилем).

2. Він виріс у селі Керелівка, а не Кирилівка, як пишуть у всіх підручниках. Назва села походить від сільськогосподарського інструменту “керели”, схожого на граблі.

3. Сім’я Тараса не була злиденною. Він народився в кріпацькій, але не дуже бідній сім’ї і належав Василю Енгельгардту з народження. Василь же був племінником Григорія Потьомкіна, російського державного і військового діяча, дипломата, генерал-фельдмаршала, князя, фаворита та коханця імператриці Катерини. ІІ.

4. Мама Тараса була вільною селянкою, котра одружилася з кріпаком. Один із дідів по матері, Яким Бойко, мав кузню й пасіку, а батько чумакував та стельмахував. Тож гроші в сім’ї були. Можливо, у них навіть була слуга на господарстві, проте це лише здогади.

5. Дід Іван (по батькові), який був ймовірним свідком Коліївщини, та батько Григорій були грамотними й щонеділі читали “Мінею“. У Тараса було 5 рідних братів і сестер, шоста дитина померла. З усіх навчився читати й писати лише він. Батько вирішив інвестувати в нього, бо бачив, що Тарас дуже вирізнявся з-поміж інших дітей.

6. Батько Тараса бачив, що Тарас не придатний до хатньої й сільської роботи. У його усному заповіті були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо”. Саме тому Тарас був єдиним, кого у 8 років віддали до дяківської школи. Якби в сім’ї були тотальні злидні, то коштів на дяківську школу точно не було б.

7. Одного разу Тарас потрапив на навчання до дяка, який зловживав алкоголем. Тому відшмагав п’яного дяка, який спав, і втік від нього.

8. У дяківській школі завжди був такий старший учень, як у наш час староста класу, якого називали “консул”. Він мав допомагати педагогам підтримувати дисципліну. Тарас посідав саме таку позицію.

9. Основну освіту Кобзар отримував всього лише 2 роки в церковно-приходській школі. Багатьма знаннями поет зобов’язаний баронесі Софії Григорівні Енгельгардт, яка навчала його польської та французької мов, але основні знання мов Тарас отримав від лакеїв.

10. Історія життя Шевченка – це історія успіху кріпака – людини, яка зробила себе сама, що дуже рідко трапляється з вихідцями із бідних сімей. Для Шевченка єдиним способом досягти кращого життя було стати художником-богомазом, тобто малювати ікони. У 12–15 років він уже ходив селами по 15–20 км, шукаючи собі наставника, бо мав шалену жагу до знань.

11. Перші гроші Тарас заробив, допомагаючи відспівувати небіжчиків – він був помічником священника.

12. Після смерті батька й матері хлопцю й справді було сумно, але він не страждав усе життя, як про це пишуть дослідники.

13. Коли Тараса викупили з кріпацтва, він виконував портрети на замовлення. Повернувшись до України, малював дуже багатих та заможних людей за солідні гонорари.

14. Шевченко добре заробляв, стильно одягався, але гроші у нього не трималися. Він міг швидко витратити їх на недешеві подарунки родичам або ж на розваги з товаришами.

15. Нам розповідають, що Тараса відправили на панщину. Тоді в Павла Енгельгардта, сина Василя, який уже помер, була потреба в хлопчику-козачку. У наш час це сприймають як приниження, начебто “Тарас – покойовий слуга”. Але на фоні всіх його однолітків це був абсолютно інший соціальний статус, бо хлопець не працював важко у полі, а перебував у панських покоях, бачив елементи аристократичної поведінки. З-поміж інших хлопців Тарас умів читати й писати.

16. Зі шкільної історії всі знають про те, що геніальний художник Карл Брюллов намалював портрет поета Василя Жуковського, який розіграли в лотерею серед імператорської сім’ї. І справді тоді зібрали трохи більше половини суми, яку треба було віддати за викуп Шевченка – 2,5 тисячі рублів. Нині це – понад 40 тисяч доларів – дуже великі гроші на ті часи, співмірні з річним доходом маленького маєтку чи села. Але це не була найбільша сума, за яку викуповували художників чи інших талановитих людей.

17. Шевченкові часто допомагали інші люди. Коли він опинився у Петербурзі, низка знайомств теж допомогла йому стати вільною людиною, і його викупили з кріпацтва. Навколо цієї теми є багато міфів. Йдеться про придворну еліту Петербурга, де було багато вихідців з українських земель. Вони допомагали усім, у кого бачили талант. Викуповували людей, вважаючи це “плюсом до карми”. Так допомогли і Тарасові.

18. Тараса викупили, коли йому було 24 роки. Іван Сошенко, український художник і педагог, завдяки якому Шевченка викупили, писав, що у нього вселився “світський біс”. Тарас став так званим тусовщиком. Він відвідував різноманітні зібрання, грав у карти. Став людиною, яка жила в інших реаліях і нарешті відчула ковток свободи.

19. До кінця життя Шевченко самонавчався в гравюрі й зробив величезні нововведення. Приїхавши із заслання, сказав, що не хоче займатися олійними портретами та почав вчитися у гравера Федора Йордана. Тоді його називали російським Рембрандтом за манеру передавання світлотіні.

20. Шевченко навчався в Академії мистецтв у Петербурзі, де велику увагу приділяли античним і біблійним сюжетам. Тож його початкові роботи – це “Смерть Сократа”, “Смерть Лукреції”. Крім Академії, Тарас постійно самонавчався, бо тоді не було Вікіпедії. Він відвідував Ермітаж, розмовляв з іншими художниками.

21. Тарас знімав квартиру разом із Сошенком. Поруч у кімнаті жила Марія Європеус, племінниця домовласниці й натурниця. Сошенко й Тарас закохалися у неї. Марія вибрала Тараса, через що взаємини із і. Сошенком погіршилися. Проте стосунки між Марією й Тарасом не були тривалими. А у Сошенка лишилася психологічна травма, пов’язана зі втратою коханої, з якою хотів одружитися.

22. Далі в Тараса не складалося з особистим життям. Під час приїздів в Україну у нього була закохана княжна Варвара Рєпніна. Але в тогочасному суспільстві було важливо, хто твої батьки і звідки ти, тобто родовід, а княжна була онукою Кирила Розумовського й дочкою малоросійського генерал-губернатора, віцекороля Саксонії, тож не склалося.

23. У відомому вірші “Мені 13 минало” йдеться про Оксану Коваленко. Якби Тараса не забрали із села, була б велика ймовірність, що він залишився б селянином та одружився із Оксаною.

24. Опинившись у Вільно (тепер Вільнюс), коли йому було 16, він познайомився з полькою Ядвігою Гусиковською, у яку щиро закохався і навіть опанував польську мову, щоб бути ближче до коханої та краще розумітися з нею. Однак тоді станове суспільство мало жорсткі рамки – полька була вільною людиною, тому вони не могли бути разом.

25. Все ж мама княжни допомогла Тарасові влаштуватися на роботу в Київський університет. Там був конкурс на посаду вчителя малювання, і за протекції мами Варвари Тарас його виграв. Шевченко називав Варвару рідною сестрою, а вона, як могла, допомагала звільнити Тараса з солдатської служби, просила за нього. У княжни Варвари Тарас був другим коханням у житті. Зрештою вона залишилася самотньою до кінця життя.

26. Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався. Серед симпатичних йому жінок були односельчанка Оксана Коваленко, польська швачка Дзюня (Ядвіга) Гусиковська, натурниця Амалія Колберг, княжна Варвара Рєпніна-Волконська, дружина полковника Ганна Закревська, Анна Ускова. Після повернення із заслання Тарас закохався в 14-річну актрису Катерину Піунову, а останнім коханням його стала 20-річна служниця Ликера Полусмак. До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але ні з ким не склалися тривалі стосунки.

27. Була у житті Шевченка ще смуга тривалої і тяжкої неволі в пустельній окраїні царської Росії впродовж майже 11 років. Шевченка віддали в солдати на невизначений термін під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати.

28. Із заслання Тарас повернувся в статусі мученика, якого всі хотіли побачити в Москві й Петербурзі. У тогочасному розумінні – це треба було накрити стіл. Тарасу це набридало.

29. Тривале заслання і важкі умови тамтешнього перебування відбилися на здоров'ї Тараса - з’явився цілий букет хвороб, що й призвело до ранньої смерті у 47 років. Усі кажуть, що Шевченко дуже мало прожив, але це була більш ніж середня тривалість життя чоловіків того часу.

30. Живучи у російському суспільстві, Тарас все ж не став загальноімперським автором. Він став національним автором, правда, це актуально до пізньопетербурзської лірики. Перебуваючи довго в Петербурзі - 17 років, - він писав, що любить Київ. Того часу в Петербурзі було багато українців.

31. Найбільший міф нині, що Тарас писав для селян. Але селяни того часу не вміли читати, і лише десь наприкінці 19 століття їм почали розповідати, хто такий Тарас Шевченко. Освіченими людьми тоді були переважно дворяни. А його публікою – вихідці з України, які про неї пам’ятали. З 30-х років у Петербурзі була мода на все малоросійське, тобто українське. Це була найближча екзотика.

32. Перший “Кобзар”, який вийшов у 1840 році накладом 1000 примірників, розкупили за 2 тижні. Це було на той час великим досягненням.

33. Улюбленим поетом Шевченка був Михайло Лермонтов.

34. Тарас навчався в Академії мистецтв, мав три срібні медалі другого ступеня, але мріяв про золоту медаль першого ступеня. Тоді б за державний кошт можна було поїхати в Італію. Проте зранку до вечора Тарас мріяв про Україну.

35. Десь із 26 років він був суперзіркою серед вихідців з України. Навколо нього було багато масонів, але він масоном не міг стати, бо був народжений у рабстві. Вони дуже вплинули на формування його світогляду. Тарас гостював у їхніх маєтках в Україні.

36. Текст, який найбільше вплинув на Шевченка, – “Історія русів”. Це – літературно-політичний твір на історичну тематику, тоді всі вірили, що це правда. Це була епоха романтизму, і всі раптом зацікавилися народною культурою. Тарас жив у цей час. У ту епоху мала бути людина, навколо якої цементувався культ. Кандидатом номер два був Пантелеймон Куліш.

37. Українці завжди шанували Кобзаря. А коли доводилось емігрувати, то взагалі сприймали Шевченка як святиню. Як тільки оселялися на чужині, будували церкву, школу й пам’ятник письменникові. Наша громада так маркувала територію. В українців-емігрантів портрет Шевченка стояв біля ікон. Це те, що об’єднує український простір. А ще були мешканці сіл між Україною й Білоруссю, які називають себе “тутейші”. Щоби поділити кордон між радянськими Україною й Білоруссю, вирішили, щоб села, де є портрети Шевченка, записувати українськими, а села, де ця територія закінчується, – білоруськими. Це було потужним маркером ідентичності.

38. Шевченко часто хворів. Офіційно він помер від водянки, але в нього було багато інших захворювань, зокрема проблеми із серцем.

39. Він помер у Петербурзі. Перед смертю мріяв оселитися в Україні. Коли його друзі влаштували перепоховання, це була чи не перша акція солідарності українців у Російській імперії.

40. Григорій Честахівський сказав, що Шевченко колись просив поховати його в Каневі. Але це не так. Проте добре, що саме так сталося, бо у Києві багато похованих героїв, а в Каневі – один.

41. Тарас зробив усе, щоб ми героїзували й багато знали про козаків. Наприклад, про гайдамаків ми знаємо не з підручників історії, а з поеми “Гайдамаки”.

42. Культ Шевченка виник ще за його життя, почав зміцнюватися після смерті й перепоховання. Тоді 90% етнічного українства були селянами, тому Тарас майже всюди зображений у шапці та кожусі – образ мав бути простим і зрозумілим. Радянській владі це також було зручно. Тому з’явилася формула “поет-революціонер-демократ”, яка означала мало не “комуніст”.

43. Натомість, Тарас був міським чоловіком. Лише 15 років прожив в Україні. З 15-ти він жив у Вільно (тепер Вільнюс), потім – впродовж 17 років у Петербурзі. Він був людиною, вихованою в столичній міській культурі, дуже європеїзованому місті. Шевченко був частиною мистецької еліти Петербурга й душею компанії. Якби Тарас Шевченко жив сьогодні, то був би, мабуть, відомим, доволі скандальним блогером і успішним митцем.

44. Відомо, що Кобзареві поставили найбільше у світі пам’ятників. «Книга рекордів України» зафіксувала, що у світі встановлено 1384 пам'ятників Тарасу Шевченку, з яких 1256 – в Україні і 128 — за кордоном. Проте Шевченка знають більше на пострадянському просторі. А те, що йому присвячено найбільше пам’ятників у світі означає, що його культ – в основі української ідентичності. Це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури. В Україні ж найбільше пам'ятників встановлено на Прикарпатті.

45. Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреної волосини через їхній неймовірно крихітний розмір.

46. За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж поета. Він був улюбленим учнем Карла Брюллова, а в 1860 році його було удостоєно звання Академіка гравіювання від Імператорської Академії мистецтв за гравюру за картиною Рембрандта "Притча про робітників на винограднику".

47. 500 м² − площа найбільшого портрета Кобзаря, написаного у Харкові на стіні 17-поверхового будинку і внесеного "до Книги рекордів України". Графіті малювали ночами впродовж двох тижнів.

48. У 2002 році на території невизнаної Придністровської Молдавської республіки з’явилася оновлена 50-рублева банкнота з портретом Тараса Шевченка на лицьовій стороні. Раніше в обігу тут були купюри в 50 000 рублів із зображенням пам’ятника Тарасові Шевченку перед університетом в Тирасполі.

49. У 1975 році один із кратерів на Меркурії було названо на честь Тараса Григоровича Шевченка.